Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу.
Тяжкий психічний розлад – це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.
У яких випадках це можливо? Дізнаємось завдяки статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».
Отже, особа може бути госпіталізована примусово, якщо:
вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Але примусова госпіталізація – це ще не примусове лікування!
З моменту попадання до закладу з надання психіатричною допомогою, комісія лікарів-психіатрів протягом 24 годин має з’ясувати доцільність госпіталізації. Якщо госпіталізація визначається недоцільною та госпіталізована особа не хоче лікуватися, вона підлягає негайній виписці.
Проте, якщо госпіталізація була доцільною згідно статті 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу», представник закладу з надання психіатричної допомоги готує ряд документів (заява, висновок лікарів-психіатрів тощо) для подання до суду для впровадження примусового лікування.
Існує також окрема процедура, яка стосується примусового лікування.
Це стосується осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, внаслідок чого було відкрито кримінальне впровадження, та які були визнані судово-психіатричною експертизою неосудними внаслідок психічного захворювання. Такі міри пов’язані із забезпеченням інтересів осіб, які замість тюремного ув’язнення, потребують застосування примусових заходів медичного характеру чи примусового лікування.